<-----> <----->
Пошук по сайту
Авторизація
Логін:
Пароль:
Опитування



Приватне акціонерне товариство «АЗОТ» – один з лідерів хімічної галузі України. Підприємство є основним активом холдингу OSTCHEM із просування стратегії, спрямованої на популяризацію карбамідо-аміачної суміші (КАС) в країні. В останні роки Черкаський «Азот» збільшив потужності з виробництва КАС до 1 млн тонн на рік.

На ПрАТ «АЗОТ» функціонує Інтегрована система менеджменту, яка відповідає вимогам міжнародних стандартів ISO 9001, ISO 14001, ISO 45001.

Проект будівництва заводу був затверджений у 1962 році, а вже 14 березня 1965 року тут отримали першу продукцію. У квітні 2011 року ПрАТ «АЗОТ» увійшов до холдингу OSTCHEM, який об’єднує активи азотної хімії Group DF Дмитра Фірташа.

OSTCHEM – хімічний холдинг України, до складу якого входять підприємства з виробництва азотних добрив: ПрАТ «АЗОТ» (м. Черкаси), ПрАТ «Рівнеазот» (м. Рівне), ПАТ «Концерн Стирол» (м. Горлівка, Донецька обл.), ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» (м. Сєвєродонецьк, Луганська обл.).

Грамотна логістика, дистрибуція, представлена «УкрАгро НПК» та наявність спеціалізованого морського порту «Ніка-Тера» дозволили холдингу OSTCHEM оптимізувати роботу підприємств, їх виробничу, маркетингову та збутову політику, а також скоротити операційні витрати й підвищити конкурентоспроможність.

Стратегічна мета холдингу OSTCHEM – бути надійним партнером з хорошою репутацією, лідером у виробництві й постачанні мінеральних добрив високої якості українським та міжнародним компаніям.

Новини

21.08.2020

ТРУДОВИЙ СТАЖ ІВАНА ОСІЧНЮКА ВПРОДОВЖ 55-РІЧНОЇ ІСТОРІЇ "АЗОТУ"

Осічнюк Іван Полікарпович – 79 років. Працював начальником відділення аміачної води. Останній рік – майстром з ремонту обладнання. 13 серпня 2020 року Іван Полікарпович пішов на заслужений відпочинок, маючи за плечима 55 років трудового стажу в одному структурному підрозділі – відділенні аміачної води і на одному підприємстві – Черкаському «Азоті».


Початок самостійного життя Івана Полікарповича, як і у багатьох його ровесників, нічим особливим не відрізнявся. Після закінчення середньої школи була служба в армії. Потім навчання. Оскільки в армії мав справу з ракетним комплексом, вирішив здобути професію ремонтника обладнання і вступив на навчання в Черкаське професійно-технічне училище №8. Там отримав спеціальність слюсаря з ремонту технічного обладнання хімічного виробництва і в жовтні 1964 року прийшов на Черкаський «Азот» у відділення аміачної води. Саме тут було отримано першу продукцію – аміачну воду на привозному аміаку. Це сталося 24 грудня 1964 року, а у березні наступного (14 березня 1965 року) вже було напрацьовано перші тонни рідкого аміаку. Ця дата вважається днем народження «Азоту». Цьому процесу передувало об’єднання двох відділень в один цех – аміачно-холодильних установок і підготовки аміачної води, а через деякий час його об’єднують із цехом А-1. Таким чином відділення підготовки амводи було вже в складі А-1, де виробляли аміак. Тож працювати у підрозділі, яке технологічно зв’язане з іншими цехами було цікаво. 



Масштаби більші, а отже бракувало спеціальної освіти. Тож Іван Полікарпович вирішив здобувати профільну освіту в Харківському хіміко-механічному технікумі, поєднуючи навчання з роботою на підприємстві. Він закінчив технікум у 1968 році, а у наступному 1969 році, його знову призивають в армію у зв’язку зі збройним конфліктом на острові Даманський на кордоні з Китаєм. Після закінчення терміну перебування в лавах тодішньої радянської армії, повернувся на Батьківщину, де на нього чекали дружина і син та ще улюблена робота на «Азоті», бо встиг уже попрацювати апаратником, майстром зміни. Тож його чекав «Азот» і подальше професійне зростання. У 1978 році Івана Полікарповича призначили начальником відділення аміачної води (нині відділення у складі цеху М-7). На цій посаді він працював аж до грудня 2019 року, потім перейшов майстром з ремонту обладнання. Добрим словом згадує тих, у кого свого часу навчався, переймав знання і досвід, підкреслюючи їхню значимість у становленні та розвитку хімічного велетня на теренах Черкащини. Це Барсуков В’ячеслав Володимирович, Гельфанд Леонід Михайлович та багато інших спеціалістів, які прибули на «Азот» за викликом з хімічних підприємств тодішнього Союзу. Це були спеціалісти з високим рівнем знань і великим досвідом роботи.

Іван Полікарпович досконало володів усіма тонкощами складного процесу виробництва, детально розбирався у причинах аварійних ситуацій, якщо такі виникали, чи у вимушених зупинках обладнання. Він був затребуваним спеціалістом. Ні! Колеги не заздрили його таланту і професіоналізму, як інколи буває у «творчому цеху ідей і пошуків», його цінували, як класного спеціаліста і керівника, шанобливо ставилися до нього, як до людини, в якої закладені основи добропорядності, доброзичливості, тобто тих чеснот, які можна об’єднати поняттям «духовність». У такій атмосфері, здавалося, працювати комфортно, однак у процесі виробництва виникали різні ситуації, коли треба було доводити те, в чому на сто відсотків був переконаний сам. Він завжди  займав принципову позицію у розв’язанні складних виробничих питань і не поспішав  виконувати  команди «зверху». А все через те, що добре знав технологію виробництва і міг запропонувати  правильне  рішення  виходу з будь-якої ситуації. 




Праця Івана Полікарповича Осічнюка відзначена багатьма нагородами. Та найбільша нагорода для нього – гордість дітей: двох синів та доньки, а також онуків, від того, що мають такого батька і дідуся. Гордиться дітьми та онуками, які знайшли себе у професії, і сам Іван Полікарпович. Син Володимир Осічнюк – відомий дитячий психолог, кандидат психологічних наук. Також збулася давня мрія Івана Полікарповича, яку він колись не зміг втілити у синах, щоб вони стали музикантами. Проте мрію дідуся зуміли здійснити його онуки – Осічнюки Дмитро, Артем, Антон і Леонтій – сини Володимира. Вони закінчили музичне училище, заснували рок-групу «Спів братів», яка стала популярною в Черкасах. Музиканти побували на кількох талант-шоу, виступали з концертами на престижних сценах і музичних майданчиках не лише Черкащини, а й України. Вони записали свій альбом. П’ять  років працювали з концертами за кордоном. «Це і є найкращий подарунок долі», – каже Іван Полікарпович.

У довгій бесіді, за якою ми провели не одну годину, Іван Полікарпович, ніби заново пройшов усю свою життєву дорогу, на якій було все: і радість, і біль, і успіхи, і розчарування. І ця розповідь умістилася б не в одну книжку…

Прес-центр ПрАТ «АЗОТ» OSTCHEM

Возврат к списку